Середа, 05.08.2020, 15:11
Вітаю Вас Гость | RSS
                                                                               
Форма входу
Опитування
Чим зацікавив Вас сайт?
Всего ответов: 226
Погода
Погода в Україні
Здраствуй, школо!
Слова та музика Наталії Май.

Свято українських звичаїв та традицій.

В усіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї батьків, карається людьми і Богом. Ів ін блукає по світі, як блудний син, ніде не може знайти собі притулку. Але хто ми? Які? Звідки? Ці запитання завжди з нами. Відповіді ми шукаємо всюди. А може, варто прислухатися насамперед до голосу, якій то тихіше, то гучніше звучить в нас самих. Можливо, в нас це відлуння, а сам голос із далекої-далекої давнини...
( Танець "Молитва” ).

У час духовного відродження нашого народу все уважніше придивляємось в його історію, все частіше звертаємося до нашого минулого. Кожна людина завжди з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилась, де промайнуло її босоноге дитинство з дивосвітом-казкою, у затишній батьківській оселі. Ідля кожного з нас це його рідна земля, це його рідна Україна. Країна смутку і краси, радості і печалі, розкішний вінок з рути і барвінку, наб яким світять яскраві зорі. Українська пісня...Хто не був зачарований нею, який митець не був натхненний її мелодіями, яка мати не співала цих легких, як сон, пісень над колискою дорогих дітей своїх. Українська пісня - це бездонна душа українського народу.
( Пісня "Ой, зелене жито, зелене” ).

Україна - золота і чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена. Край, у якому почалося наше щасливе життя. Тут жили наші батьки, діди й прадіди, тут корінь українського народу, який сягає у глибину століть. А знати свій народ - це знати мамину пісню, що вчила добра і ласки, пам’ятати батьківську хату, знати бабусину розмальовану скриню, з трепетом брати в руки речі , які в ній є ,і берегти, як реликвію. Ось сьогодні перед нами український рушник. "Хата без рушника - що сім’я без дітей”, - говорили в народі. Майже в кожній, навіть найбіднішій оселі, завжди на видному місці висів рушник. Традиційно з рушником вітали появу дитини в родині. З ним зустрічали дорогих гостей. Його дарували старостам і зустрічали молодих після шлюбу. З ним збирали в дорогу чоловіків та синів, провожали людину в останню путь. Рушник в Україні завжди був символом гостинності, на ньому відносили давню слов’янську святиню - хліб і сіль. Він був і є взірцем людської працьовитості.
Дівчата, що вже могли тримати голку в руках, починали вишивати рушники. "Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати - буде чим гостей шанувати”, - наказувала мати дочці. У народі існує традиція: вишиваний рушник переходить від матері до дочки і стає сімейною реликвією. Двічі на рік прикрашали житло рушниками - на Різдво та Пасху. Виряджаючи сина у далеку дорогу, мати дарувала йомувишитий рушник. При цьому, бажаючи щастя, вона говорила: "Нехай стелиться тобі доля цим рушником”. Червоні та чорні нитки у вишивці матусиного рушника - то наша одвічна любов та журба. Наша споконвічна доля.
( Звучить "Пісня про рушник” ).
А ось один із сучасних ліричних віршів "Про дівочу косу” Панасюка.
Розпустили кучері дівчата,
Підвели ще й брови для краси,
Тільки ти ходи , як вчила мати,
Не обрізуй русої коси.
Хай вона росте густа та пишна
Чорнобривим хлопцям на біду
Я тобі, моя чарівна вишня,
Сам у них троянди заплету.

Ллються коси,як ранкові роси,
В ланцюгах срібляться золотих.
Що є краще за дівочі коси
І троянди, вплетені у них?
Тільки ти ходи, як вчила мати,
Не обрізуй русої коси.

Найкращою оздобою голови дівчини був вінок. Народ вірив, що дівчина, маючи на голові вінок, володіє чарами, якими, якими могла тяжко карати кожного напасника. Починала носити віночок дівчинка з трьох років. Перший вінок для неї плела мама, купала його в росах сім днів, а тоді до скрині клала. У віночок вплітала чорнобривці, незабудки, барвінок, ромашки. Кожна квіточка лікувала дитину. У чотирирічному віці у віночок доплітали безсмертник, листочки яблуні. Для шестирічної дівчинки вплітали у віночок мак. Всього в українському віночку 12 квіточок і всі вони - обереги:
вишневий та яблуневий цвіт - це символи материнської любові;
калина - символ краси та дівочої вроди; символ України;
деревій - символ нескореності, а барвінок - оберіг домашньої оселі;
незабудка - тпокращує зір людини, а любисток та волошка - це символи людської відданості та вміння бути корисним.
Ромашка у віночку наймолодша за своїм віком, саме вона стала символом доброти та ніжності. Її вплітали разом з гронами калини та батіжком хмелю - символами гнучкості та розуму.
Між ромашок в лузі, біля річки
Йшли в віночках білих дві сестрички.
Віддаля і розпізнати важко,
Де малі дівчатка, де ромашки.

Ще до вінка в’язались стрічки. В’язати стрічки теж треба уміти і символи їхні знати.
Сором був тій дівчині, у якої стрічки ров’язані недбало або не по порядку. Найперша - посередині, світло-коричнева - символ землі-годувальниці. Поруч з брунатою стрічкою в’яжуться жовті - символ сонця. За жовтими стрічками - світло-зелені - символ краси та молодості. За світло зеленими стрічками в’яжуться блакитні - символ неба. Далі в’яжуть жовтогарячу стрічку - символ хліба. Фіолетову як символ мудрості людини. Наступна стрічка - малинова - символ душевності та щирості. Після малинової стрічки в’язали рожеву - символ достатку. В’язали до строю і білу стрічечку, але тоді, коли кінці її були розшиті сріблом і золотом. На лівому кінці вишивали сонце, а на правому - місяць. Якщо стрічка не була вишита, то її не пов’язували, бо це символ пам’яті про померлих. Дівчата, що вплітали у віночок мак, одночасно підв’язували до нього червону стрічку - символ печалі і магічності. Люди вірили у силу стрічок. Стрічки - обереги волосся від чужих людей. Відмірялись вони по довжині дівочої коси і відрізались трохи нижче коси, щоб її сховати. На українському народному весіллі вінок відіграє роль, яку в інших народів відіграє біле покривало або "фата”. Воно повинно було охороняти "молоду” від "поганого ока”. У нашому звичаї цю роль виконує вінок з барвінку - символ тривалого кохання. Людська пам’ять ще й до сьогодні зберігає мистецтво плетіння вінків. Але вінки з квітів пасують тільки до дівочого обличчя, а молодицям хустка до лиця.
Український народ як давній символ зберігає пам’ять про хустину. У кожній рродині де підростала дівчина, розмальована на коліщатах скриня мала повнитися хустками. Хустка - це щоденний одяг для старих і молодих дівчат. Вишивану хустину як знак любові і вірності дарувала дівчина коханому. Або ж шовкову хустину дарував козак своїй милій. Не обходиться й без хустини й весільний обряд. Хустиною під час вінчання пов’язували руки молодих на знак міцного шлюбного союзу, міцної сім’я. Молодицям виходити поміж люди без хустки вважалося непристойним. Чоловік дарував дружині хустку на знак любові, довір’я, злагоди та поваги. Білу хустину (носовичок ) дарують рідні новобранцеві, щорб здоровий повернувся з військової служби, зберігши її як пам’ять. Коли син вирушав у дорогу, мати зав’язувала у білу хустину хліб, щоб не забував батьківського порогу. Хустина пройшла крізь віки, і нині вона незамінний предмет нашого побуту, традицій, ритуалів.
Дай мені, мамо, хустину на щастя ,
Хай буде на згадку вона,
Щоб не була поміж нами далека

Навіть чужа сторона.
( Хоровод дівчат з великими хустками різного кольору виконує "Кривий танець”.)

Споконвіку українські жінки та чоловіки свято шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Наші пращури вірили, що вона захищає людину не лише від негоди, а й від ворожих сил. Мова вишитих сорочок - це і сукупність візерунків, і гра кольорів, і майстерність вишивальниць. Мріючи про достаток, люди вишивали баранячі ріжки - як символ багатства. Вишивали квіти, калину - як символ мудрості, доброти. Вишивали барвінок - символ немеркнучого життя; яблучне поле - символ кохання. Україна знає близько 100 способів вишивання. Ставлення до сорочки, значення її в житті людини народ закарбував у піснях, прислів’ях та приказках.
Бідний на сорочку старається,а багатий і кожуха цурається.
У суботу має бути гарна погода, бо у суботу сирота сорочку сушить.
Як недідя, то й сорочка біла.
Нема нічого, крім сорочки, в якій мати народила.
Хто має дочки, той ходить без сорочки, а хто має синки, той готує сумки.
( Виконується пісня " Два кольори " ).

Звідки любов українця до зелених садочків? Звідки його пристрасть оточувати житло дикими деревами та кущами? Який кущ наймиліший для серця українця? З давніх-давен існує звичай - біля щойно зведених осель на примітному місці в першу чергу висаджують калину. Кущі калини виростають, милуючи зір білим цвітом навесні й рубіновими кетягами ягід восени. Плоди калини символізують мужність людей, які проливали кров за Батьківщину в боротьбі з ворогами. Звідки взялася калина? Розповідають, що колись напали на українське село вороги. Дівчина - красуня, яку схопили бусурмани, вирвалася і почала тікати. Але раптом розірвалося її червоне намисто і розсипалися по землі яскравінамистинки, з яких через деякий час і повиростали калинові кущі. Калина - це спомин про домівку, пам’ять про рідну матір, її турботу і пестливі руки. Вважалося, що в сім’ї, де зберігається калинова сопілка, обов’язково народиться хлопчик. Зроду-віку калина була символом дівочої краси, кохання, вірності. Калинові кущі часто саджали на могилах. Козак, умираючи на чужині, просить:
Казав собі насипати високу могилу,
Казав собі посадити в головах калину,
Будуть пташки прилітати, калиноньку їсти,
Будуть мені приносити від родоньку вісті.
Без калини не уявити пісенної творчості народної.
Схиляються червоні кущі в луках і на козацьких могилах - журиться, сумує Україна. Та знову і знову лунає її безмежжям: "А ми тую червону калину підіймемо, а ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!”.
( Виконуються пісні "Калина”, "Калинова земля” ).

Є серед українських звичаїв та символів ще один, до якого все частіше й частіше звертаються люди. Берегиня - так називали наші пращури богиню, що берегла їх від усякого лиха і дарувала добро. Згодом так стали називати в народі жінок, які берегли і підтримували домашнє вогнище. Хто ж вона, українська берегиня? Мандрівників, що проїжджали повз Україну, приємно вражала врода українськиї дівчат, їхня охайність і співучість. Чимало чужинців вважали за честь вибрати тут собі дружину. Особливо вражала незалежність українок, їхня гордість, цілісність, самостійність. Немає кращого друга, як вірна подруга, але насамперед, жінка - це берегиня роду, турботлива і лагідна мати. "Матуся”, "неня”, ”ненечка” - так називають цю лагідну для кожного людину. Під сонцем тепло, а під материнським крилом добре і затишно. До чужих людей йшли за розумом, а до матері - за серцем. Слово нені і лікувало, і повертало сили після хвороби, і захищало від злих сил, і надавало снаги. "Материна молитва з дна моря виймає”, - говорили люди. Матусина любов покривала і боронила синів своїх у далеких походах. Рідну неньку згадували вони у своїх молитвах. Та для кожного з нас рідна ненька - це також і країна, де він народився, це його рідна Україна.
Берегиня нашого роду завжди була жінка-мати. Шанобливе і трепетне ставлення до неї - запорука того, що нашому роду ні за яких обставин не буде переводу. Жінка-берегиня стоїть біля витоків нового життя, вона це життя плекає і зміцнює. В цьому її боже призначення, найперша і найголовніша сутність. Тож любіть свою кохану Україну, шануйте її, і хай завжди над наю світять яскраві зорі.

Календар
«  Серпень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Годинник
Пошук
Новини партнерів
НАШІ ДРУЗІ
Слухай Українське!
Відправка SMS
UKR-sms.org.ua - СМС Українською, sms, прикольні смс, смс коханим та ін.
Календар подій
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

//varvarivka-nvo.at.ua